flag Судова влада України

Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел

Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46

Актуальні проблеми застосування антикорупційного законодавства обговорили судді ВС в межах ІІ Антикорупційного форуму

03 травня 2024, 09:48

  Суддя Верховного Суду у Касаційному кримінальному суді Олександра Яновська на прикладі судової практики ККС ВС з розгляду антикорупційних справ проаналізувала правові позиції щодо проблем кримінального та кримінально-процесуального права й окреслила межі істотних порушень КПК України.

Найчастіше сторона захисту обирає одну з двох стратегій: невизнання підсудним вини (доведення відсутності події чи складу злочину – пункти 1, 2 ч. 1 ст. 284 КПК України) чи повідомлення про факт провокації (недоведеність вини обвинуваченого наявними недопустимими доказами – ч. 1 ст. 373 КПК України). Доповідачка наголосила на тому, що не досить послідовною видається позиція сторони захисту одночасно відстоювати невизнання вини та доводити наявність провокації з боку правоохоронних органів.

З огляду на судову практику ЄСПЛ, існує два критерії: матеріальний і процесуальний. Перший критерій стосується заходів, які вживаються безпосередньо на етапі здійснення контролю за вчиненням злочину, а другий – це процесуальні гарантії на стадії розгляду справи судом. Крім того, ключовою для ЄСПЛ є оцінка того, чи був би вчинений злочин, якби не дії працівників правоохоронних органів. Зважаючи на це, перед проведенням контролю за вчиненням злочину працівник правоохоронних органів повинен переконатися, що має достатньо інформації щодо причетності особи до вчинення злочину; агенти вступають у злочин лише на етапі його підготовки або вчинення; а поведінка агентів є пасивною.

Говорячи про межі істотності порушення КПК України, суддя нагадала, що існує два види тлумачень – позитивістське (будь-яке процесуальне порушення призводить до отримання недопустимих доказів) і те, що ґрунтується на практиці ЄСПЛ (оцінюється з урахуванням впливу на загальну справедливість судового розгляду). Також Олександра Яновська зазначила, що порушення загальної справедливості судового розгляду визначається кількома факторами, а саме: істотним порушенням фундаментальних прав та свобод людини, зокрема права на захист; відсутністю належних і достатніх процесуальних гарантій захисту порушених прав; вагомістю доказу, що отриманий із порушенням процесуального закону.

Олександра Яновська навела кілька прикладів і з практики Верховного Суду у справах, які стосувалися згаданої проблематики.

Детальніше – у презентації Олександри Яновської: https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/2024_prezent/Yanovska_antikor.pdf.

Про вплив практики Верховного Суду на забезпечення антикорупційної політики України поінформував учасників форуму суддя Великої Палати ВС Олег Ткачук. Він розповів про розгляд цивільних справ з корупційною складовою, наголосивши на тому, що часто конфлікти виникають у випадках, де є так звана прихована корупція, наприклад приватизація пам’яток національної чи всесвітньої культурної спадщини, парків та заповідників.

У постанові ВП ВС від 12 вересня 2023 року у справі № 910/8413/21 щодо повернення садиби Терещенків у комунальну власність було зроблено висновок, що на неї поширюється заборона на приватизацію (відчуження з комунальної власності) пам’яток культурної спадщини відповідно до Закону України «Про тимчасову заборону приватизації пам’яток культурної спадщини». Ця заборона не допускала можливості набути з комунальної власності у приватну пам’ятку культурної спадщини ні за законодавством, ні під виглядом проведення інвестиційного конкурсу. Таким чином, правочин щодо відчуження пам’ятки культурної спадщини, вчинений попри заборону, встановлену Законом, порушує публічний порядок і є нікчемним.

Також Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про незаконність відчуження у приватну власність КП «Палац Кіно» в м. Тернополі. Вирішуючи питання про добросовісність останнього набувача цього приміщення, ВП ВС вказала, що за наявності відкритої інформації про судові спори щодо цього приміщення, вирішені на користь територіальної громади Тернополя, придбання останнім набувачем спірного майна за обставин цієї справи не видається проявом добросовісної поведінки. Це дає підстави для захисту права власності територіальної громади шляхом витребування нежитлового приміщення із застосуванням припису ст. 387 ЦК України.

ВП ВС виснувала, що землі природно-заповідного фонду, що перебувають у комунальній власності, не підлягають приватизації. Такі землі можуть перебувати у приватній власності лише у зв’язку з формуванням на них об’єктів природно-заповідного фонду чи включення земельних ділянок, що належать фізичним або юридичним особам, до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення. Вилучення (викуп) земель природно-заповідного фонду із комунальної власності, зокрема, для будівництва житла був можливим тільки на підставі постанови Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо вилучення (викуп) земельної ділянки погодила Верховна Рада України. З огляду на це було повернуто територіальній громаді м. Полтави земельну ділянку в парку «Перемога».

Іншими рішеннями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду скасовано рішення районної ради про розширення меж села за рахунок земель національного природного парку «Тузловські лимани», визнано нечинними рішення Київської міської ради про передачу під забудову земельної ділянки в парку відпочинку «Протасів Яр». Також рішеннями Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду підтверджено законність розірвання Київською міською радою договору оренди земельної ділянки на території парку на вул. Жмаченка з релігійною громадою, що планувала збудувати на ній багатоквартирний житловий будинок.

Детальніше – у презентації Олега Ткачука: https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/2024_prezent/Tkachuk_antikor.pdf.

Суддя ВС у Касаційному цивільному суді Євген Петров виступив із доповіддю на тему «Презумпція правомірності набуття права власності VS Презумпція необґрунтованості активів». На думку судді, національне законодавство потребує удосконалення, адже є певні суперечності між нормами ЦК України, що створює певні процесуальні питання щодо статусу сторін у процесі. Зокрема, у випадку, якщо одна особа придбала активи в інтересах іншої особи, то вони обидві фактично є власниками, але поки що питання щодо того, хто з них має бути відповідачем, не вирішено.

Крім того, є певна неузгодженість у тому, що у випадку, якщо в держави виникають певні сумніви щодо того, що особа набула права власності на певні активи законним шляхом, саме відповідач має надати суду докази такого набуття. Суддя зауважив, що в цьому випадку доцільніше було б, щоб саме уповноважені на це державні органи доводили незаконність придбання майна, а не навпаки.

Також одним із дискусійних питань щодо презумпції необґрунтованості активів є застосування такої конфіскації до суб’єктів, які не скоювали публічних правопорушень (у контексті пропозицій розширити перелік підстав такої конфіскації).

Спікер також виокремив кілька основних аргументів проти цивільної конфіскації, серед яких: подвійність покарання, порушення права не свідчити проти себе та майнових прав тощо. Він також наголосив на тому, що не вирішене процесуальне питання статусу у справі «пов'язаної особи». Оскільки позов має на меті припинення права власності, то належним відповідачем завжди є власник майна, а особа, яка має право користування чи розпорядження майном, може залучатися співвідповідачем чи третьою особою, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову на боці відповідача. Але якщо співвідповідачем, то слід звернути увагу, що законом не встановлено випадків виникнення солідарного зобов’язання для стягнення необґрунтованих активів у дохід держави чи вартості таких активів (постанова КЦС ВС від 4 жовтня 2023 року у справі № 991/2396/22, провадження № 61-8529св23).

Євген Петров зауважив, що необхідно внести відповідні зміни до законодавства для регулювання процедури визнання необґрунтованих активів та стягнення їх у дохід держави. Крім того, українську модель конфіскації in rem можливо розглядати як додатковий обов'язок / обмеження для осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Детальніше – у презентації Євгена Петрова: https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/2024_prezent/Petrov_Prezumpcia.pdf.

Захід організовано Асоціацією адвокатів України.

 

Верховний Суд